13 грудня наша держава вшановує поета і журналіста Василя Симоненка. Передчасна смерть позбавила його невідворотної неминучості пройти через голгофу мордовських тюрем, як це випало багатьом ровесникам-шістдесятникам. А в тому, що репресії чатували на поета, немає ані найменшого сумніву. Бо ще за життя лірика радянська цензура поставила нездоланні рогатки кожному його творові…
Народився Симоненко у 1935 році в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Після закінчення факультету журналістики Київського університету працював у газеті «Черкаська правда», згодом – у «Молоді Черкащини» та «Робітничій газеті». На той час поет встиг видати першу і єдину за життя збірку поезій «Тиша і грім».
Помер поет 13 грудня 1963 року після тяжкої хвороби нирок, яка, за деякими версіями, була спричинена жорстоким побиттям на Черкащині.
Смерть Симоненка у 28-річному віці стала надзвичайно трагічною подією в культурі української нації. Бо якби доля відвела поету більше років, можливо, українці мали б ще одного письменника такого масштабу як Тарас Шевченко. Співвітчизники по всій Україні пам’ятають його як незламного борця і правдолюба.
До Дня пам’яті Василя Симоненка в читальному залі організовано виставку-посвяту «Крізь всі часи до Симоненка».
У 1995 році Симоненку посмертно присуджено Державну премiю Украïни iменi Т.Г. Шевченка.
